ОНКОЛОГІЯ: чи завжди потрібно лікувати?

Серед онкозахворювань крові можна виділити окремо 2 патології, які мають певні особливості перебігу, спостереження та лікування. Це хронічна лімфоцитарна лейкемія (ХЛЛ) та множинна мієлома (ММ, хвороба Отто Калера), які відносяться до лімфопроліферативних захворювань. Ці хвороби частіше розвиваються у віці більше 40-50 років.

Для ХЛЛ характерно збільшення органів лімфоїдної системи – лімфатичних вузлів та селезінки, інколи печінки, та збільшення абсолютної кількості лімфоцитів крові. Як правило, перебіг ХЛЛ – індолентний, тобто млявий, неагресивний. Раніше для лікування в більшості випадків застосовувалась хіміотерапія. На сьогодні успіхи терапії ХЛЛ стали суттєво кращі завдяки новим медикаментозним препаратам-цитостатикам і, особливо, завдяки моноклональним антитілам – препаратам таргетної терапії. Є реальна можливість пацієнтам досягнути довготривалої клініко-гематологічної ремісії і жити повноцінним якісним життям.

Ми б хотіли зупинитись на дуже важливому аспекті – коли розпочинати специфічну терапію (лікування) ХЛЛ? Чи відразу при діагностуванні хвороби ? Звичайно, при отриманні інформації про свій діагноз, природня реакція пацієнта (і це нормально!) – бажання швидшого початку лікування.

Сучасні міжнародні стандарти гематології, а також наш клінічний досвід, свідчать, що на ранніх стадіях захворювання чим пізніше буде розпочата терапія, тип кращий перебіг захворювання. Критеріями для старту лікування є поява симптомів інтоксикації (так званих В-симптомів), збільшення розмірів лімфовузлів та селезінки вдвічі, а також подвоєння абсолютної кількості лімфоцитів вдвічі (що важливо!) – за короткий час (за 3-6 місяців). Приміром, якщо у пацієнта кількість лейкоцитів тривалий час коливається в межах 20-60 Г-л та інших симптомів немає – специфічна терапія не показана.

Отже, лікування ХЛЛ не починається відразу після підтвердження діагнозу. Захворювання може зберігати стабільність роками, іноді протягом усього життя хворого. Часто спостерігається хвилеподібний перебіг з періодами збільшення і зменшення пухлинного обсягу. Рішення про необхідність початку терапії приймається зазвичай після періоду більш-менш тривалого спостереження.

Інше захворювання – множинна мієлома (ММ). Це теж досить серйозне онкогематологічне захворювання, при якому виявляться патологічний білок (парапротеїн), уражається кістковий мозок злоякісними плазматичним клітинами. Клінічно найчастіше пацієнти скаржаться на сильний біль в кістках – хребті, попереку, ребрах, а також часто спостерігається ниркова недостатність. Методи лікування та сучасні хіміопрепарати дають кращий ефект, а проведення радикальніших методів (автологічна чи алогенна трансплантація стовбурових клітин) дає надію на досягнення повної клініко-гематологічної ремісії.

Вищесказане стосується класичної, симптоматичної форми ММ. Інколи у пацієнтів діагностується так звана безсимптомна форма мієломи (тліюча або англійською – smoldering myeloma), яка в більшості випадків виявляється як випадкова знахідка, наприклад, при обстеженні з приводу збільшеної ШОЕ. В таких випадках у пацієнтів немає жодних клінічних симптомів (болю, анемії, ниркової недостатності, жодних уражень кісток при комп’ютерно-томоґрафній діагностиці).

Саме тому згідно сучасних міжнародним рекомендаціям, зокрема американських NCCN та європейським ESMO, пацієнтам з тліючою мієломою недоцільно відразу розпочинати специфічну терапію. На останніх європейських конгресах, в яких я брав участь, теж була висловлена доказова наукова думка про преферуючу тактику спостереження пацієнтів з тліючою множинною мієломою та рання стадія ХЛЛ ( хронічої лімфоцитарної лейкемії).

В нашій клініці є пацієнти, які роками спостерігаються без жодних ознак прогресії мієломи. Ці пацієнти потребують періодичного моніторинга – раз на 6-12 місяців. Відповідно без прийому хіміотерапії їх якість життя (а це один з найважливіших аспектів в онкогематологічних хворих!) – достатньо висока. Якщо у Вас є запитання пишіть і телефонуйте 097-215-55-00!!!